Зрілість в гештальт терапії

Зрілість в гештальт терапії

У гештальт теорії стан оптимального здоров’я називається зрілістю. Для того щоб досягти зрілості, індивідуум повинен подолати своє прагнення отримати підтримку з навколишнього світу і знайти нові джерела підтримки в самому собі. Це можна порівняти з ситуацією, коли молода людина, покинувши рідну домівку і залишившись без фінансової підтримки батьків, сам знаходить способи заробити собі на життя. У гештальттеории мова, йде не про фінансову зрілості, а про емоційну. Якщо індивідуум не досяг зрілості, то він скоріше схильний маніпулювати своїм оточенням для задоволення бажань, ніж брати на себе відповідальність за свої розчарування і намагатися задовольнити свої справжні потреби. Зрілість настає тоді, коли індивідуум мобілізує свої ресурси для подолання фрустрації і страху, що виникають через відсутність підтримки з боку оточуючих і неадекватності самопідтримки. Ситуація, в якій він не може скористатися підтримкою з боку оточуючих і спертися на самого себе, є безвихідь. Зрілість полягає в умінні піти на ризик, щоб вибратися з глухого кута. Якщо індивідуум не ризикує, то у нього актуалізуються рольові поведінкові стереотипи, що дозволяють маніпулювати іншими: він може вибрати роль «безпорадного», щоб залишитися залежним, або роль «дурня», щоб отримати інтелектуальну підтримку (Perls, 1969a).

Перлз припустив, що для досягнення зрілості і прийняття відповідальності за самого себе доросла людина повинна ретельно, як би знімаючи шкірку за шкіркою у цибулини, опрацювати всі свої невротичні рівні. Перший рівень називається рівнем «кліше». На цьому рівні ми діємо стереотипно і неаутентично. Далі відкривається «штучний» рівень, на якому домінує ролі і різні ігри. Тут ми маніпулюємо іншими, намагаючись отримати ту підтримку, в якій, за власними припущеннями, потребуємо. Під «штучним» рівнем лежить рівень «глухого кута», який характеризується відсутністю підтримки з боку оточення і неадекватністю самопідтримки. Ми прагнемо уникати цього рівня так само, як прагнемо уникати будь-якого болю, оскільки в ситуації «глухого кута» відчуваємо себе втраченими, обдуреними і фрустрованнимі. Слідом за рівнем «глухого кута» йде рівень «внутрішнього вибуху», або «смерті». Тільки дійшовши до цього рівня, ми торкаємося своє справжнє «Я», свою особистість, яка до цього була «похована» під різними захистами. Перлз стверджував, що взаємодія з рівнем «внутрішнього вибуху» призводить до «зовнішнього вибуху» — прояву істинного «Я».